О, це танго!
Інтерв'ю з продюсером, літератором, сценаристом Віктором Рашковичем (Дальський) після вистави уславленого аргентинського театру "Легенди танго" у Нью-Йорку, після якого артистам та продюсеру влаштували 20-хвилинну овацію.
— Вікторе, ви вже багато років представляєте американській публіці першокласні проекти. На моїй пам'яті не було жодного невдалого. Чим ви керуєтеся під час виборів проектів?
— Критерії мої досить прості. Мені має подобатися колектив, його репертуар. Не повинно бути соромно за власний вибір. Можливо це не зовсім правильно. Багато моїх колег в першу чергу враховують фінансову складову.
— Так, але ж і вона важлива. За ці роки багато імпресаріо вимушено вийшли з бізнесу після фінансових фіаско.
— Звісно, важлива. І знайти якийсь баланс між творчою та фінансовою складовими зовсім не легко. Професія продюсера одна із найстресовіших — без права на помилку, часто на межі між успіхом та провалом.
— А вам допомагає ваша друга професія — літератора, сценариста та перекладача?
— Певною мірою. Око вже накидане і миттєво бачить різницю між гідним уваги мистецтвом і "фейковим".
— Ви сказали, що це ваш ювілейний, сотий, продюсерський проект. Який найулюбленіший?
— Я не зможу виділити одного. І багаторазові гастролі з Оленою Камбуровою, з якою ми об'єднали всю Америку і Канаду, і театри Романа Віктюка, і "Ліцедії", ізраїльські "Віртуози Тель-Авіва", і театр "Гешер", з яким були чудові гастролі в Америці та в Європі. . І концерти легендарної Клер Беррі. І чудовий Максим Аверін .. І проект "Діаманти світового балету". І фестивалі чечітки, свого часу найбільші в Європі.
— І як вам вдавалося давати собі раду з такими різними колективами, людьми? Зізнайтеся, бувало нелегко?
— Різні траплялися ситуації, іноді, як одного разу з "Лицедеями", безвихідні. Але у людському плані проблем практично не було. Щойно артист бачить шанобливе себе ставлення, дотримання всіх домовленостей, розуміє, що має справу з професіоналом, складаються нормальні робочі відносини, які часто переходять у дружні. З багатьма продовжуємо спілкування і через багато років після гастролей.
— Я знаю, що навіть відомий своїм непростим характером Роман Віктюк вас хвалив.
— Це дорогого коштує. Роман Григорович навіть поставив у себе в театрі "Незрівнянну!" у нашому з Іриною Симаківській перекладі, яка вже понад 10 років грає у театрі. До речі, я досить несподівано дізнався про прем'єру вистави. Ми вкотре гастролювали у Північній Америці, коли на одній із перегонів артисти поцікавилися про мої творчі проекти. І я сказав, що тільки недавно ми завершили переклад п'єси — історії життя Флоренс Дженкінс, яку сучасники називали найбездарнішою оперною співачкою всіх часів і народів і найбільшою маніпуляторкою глядацьких мас. А у відповідь почув:
"Так у нас уже прем'єра намічена." Такий був приємний сюрприз. Віктюк, тільки-но я йому надіслав переклад, тут же почав репетирувати.
— А скільки ви перевели п'єс?
— Шість, з них чотири, можливо, найзатребуваніший драматург сучасності Пітера Квілтера. Саме на основі його п'єс "Незрівнянна!" і "Останній промінь веселки" знято надуспішні голлівудські фільми з Меріл Стріп та Х'ю Грантом, а Рене Зеллвегер отримала "Оскара-2020" за найкращу жіночу роль - Джуді Гарланд.
— А які у вас сьогодні творчі плани?
— Готується до видання двотомник моїх літературних творів, який я назвав "Не з тої ноги". Назва, як на мене, гранично точно відображає мій творчий шлях. Але при цьому якось усе складалося. Іноді на власний подив.
— Мені залишається лише побажати: йти не з тієї ноги, але до правильної мети, як завжди виходить.
Інтерв'ю записала
Марина Лагунова
